Нова влада не потребувала сакралізації: комуністична ідеологія сама претендувала на те місце, яке до листопада 1917 р. посідала православна церква. Як влучно зазначив у праці "Истоки и смысл русского коммунизма" М.Бердяєв, комунізм не як соціальна система, а як релігія, фанатично ворожий будь-якій релігії і, передусім, церкві православній, з огляду на її історичну роль.

 Різко негативне ставлення радянської влади до релігії та Церкви проявилося вже на початку будівництва нової держави і було оформлене відповідними законодавчими актами. Розуміючи вплив церкви на народ більшовики вирішують знищити її як суспільного інституту.  Так Тимчасового робітничо-селянського уряду України 19 січня 1919 року постановив«Про відокремлення церквивід держави і школи від церкви». Так в цьому документі йдеться про те, що «1. Церква відокремлюється від держави»; а також наголошується на тому, що     3. Каждый гражданин может исповедывать любую религию или не испо-ведывать никакой.»[1] Взявши курс на відокремлення Церкви від держави, більшовики на початку 1920-х років не тільки не надали Церкві незалежності і не відмовилися від ідеї впливу на неї, але й виробили певну церковну політику, створили ряд спеціальних структур для роботи з Церквою. Основними напрямками їх діяльності стали: руйнація Церкви і боротьба з релігійним світоглядом.

Більшовики витисняди церковні структури з усіх сторін народного життя. Так реєстрацію будь-яких документів громадянського стану тепер повинні були здійснювалатися в загсах: «8. Акты гражданского состояния ведутся исключительно гражданской властью: отделами записи браков и рождений.»

Ще одним кроком радянської влади для боротьби з церквою, було витіснення її з освітньої діяльності: «9. Школа отделяется от церкви.»Також більшовиків турбувал матеріальні надбання церкви, тому вони вирішують:12. Никакие церковные и религиозные общества не имеют права владеть  собственностью. Прав юридического лица не имеют.13. Все имущества существующих в Украине церковных и религиозных обществ объявляются народным достоянием.

На його основі було створено комплексну юридичну базу для витіснення усіх православних та інославних конфесій — як централізованих, дисциплінованих ієрархічних структур з чітким підпорядкуванням нижчих ланок вищим.

У березні 1919 р. конституція УСРР закріпила, як стратегічне,положення про "припинення можливості використання релігії й церкви в інтересах залишення класового строю".

      Невипадково державний орган, що займався справами релігії при наркоматі юстиції називався ліквідаційним відділом. І лише значна кількість віруючих та небезпека народних повстань стримувала тотальну ліквідацію . Головним завданням було обмежити вплив церкви на народні маси, позбавити її матеріальної бази та багатств, акумульованих церквою за століття свого розвитку.

Тому і не дивно, що в подальшому відбувалась така картина: